Про комунальний податок взагалі й “по^-столичному”
Про комунальний податок взагалі й "по^-столичному"
Про комунальний податок взагалі й "по^-столичному"
Журавська И. Про комунальний податок взагалі й "по^-столичному" //Бухгалтерія. . 7 лютого 2012 (№ 5/2) . С. 24-27
Нормативна база
Закон № 2181
Закон України від 21.12.2012 р. № 2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами й державними цільовими фондами”
Декрет
Декрет КМУ від 20.05.93 р. № 56-93 “Про місцеві податки й збори”
Інструкція
Інструкція зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затверджена наказом Мінстату України від 07.07.95 р. № 171 і зареєстрована в Мін'юсті України 07.08.95 р. № 287/823
Рішення № 62
Рішення Київської міської Ради народних депутатів від 23.05.95 р. № 62 “Про введення комунального податку в м. Києві”
Комунальний податок сьогодні чи є не найбільш вагомим джерелом доходів місцевих бюджетів. І, можливо, саме в цьому криється причина великої кількості питань, що виникають у суб'єктів при вирахуванні й сплаті цього податку. Проблема стала особливо гострої після набрання чинності Законом № 2181, яким були змінені строки подання податкової звітності й сплати більшості податків. У цій статті спробуємо з'ясувати найбільш интересующие нас питання
Як відомо, комунальний податок є одним з місцевих податків і зборів, перелік яких визначений Законом України від 25.06.91 р. № 1251-XII “Про систему оподатковування” і Декретом. Комунальний податок стягується з юридичних осіб, крім бюджетних установ і організацій, планово-дотаційних і сільськогосподарських підприємств. Окремими законодавчими актами України так само передбачене звільнення деяких категорій суб'єктів підприємницької діяльності від сплати комунального податку. Таким чином, комунальний податок не сплачують наступні юридичні особи:
1) бюджетні установи й організації, до яких, відповідно до Бюджетного кодексу України від 21.06.2012 р. № 2542-ІІІ, ставляться органи, установи або організації, певні Конституцією України, а також установи або організації, створені у встановленому порядку органами державної влади, органами влади АР Крим або органами місцевого самоврядування, які повністю втримуватися за рахунок відповідно державного бюджету або місцевих бюджетів;
2) дотаційний^-дотаційні-планово-дотаційні підприємства, конкретний перелік яких на підставі ст. 18 Декрету може визначатися органами місцевого самоврядування в межах їхньої компетенції. Так, наприклад, відповідно до Рішення № 62 із числа таких підприємств від сплати комунального податку звільняються метрострой і метрополітен, окремі державні комунальні підприємства, що одержують дотації з бюджету, житлово-будівельні кооперативи, які перебувають на самообслуговуванні й дотуються з бюджету;
3) сільськогосподарські підприємства, до яких, зокрема, відповідно до Закону України від 18.01.2012 р. № 2238-III “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2012 - 2012 років” ставляться юридичні особи, основним видом діяльності яких є вирощування й переробка сільськогосподарської продукції, виторг від реалізації якої становить не менш 50% загальної суми виторгу. Для визначення підприємств, що ставляться до сільськогосподарських, також можна скористатися Класифікацією видів економічної діяльності, затвердженої наказом Держстандарту України від 22.10.96 р. № 441;
4) платники фіксованого сільськогосподарського податку, які визначені в ст.2 Закону України від 17.12.98 р. № 320-XIV “Про фіксований сільськогосподарський податок”;
5) суб'єкти підприємницької діяльності, які придбали спеціальні торговельні патенти, на підставі Закону України від 23.03.96 р. № 98/96-ВР “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”;
6) суб'єкти малого підприємництва, що сплачують єдиний податок, на підставі ст.6 Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727/98.
Відповідно до Декрету органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право звільняти від сплати комунального податку певні категорії платників. Для приклада можна згадати Рішення № 62, по якому в м. Києві не сплачують комунальний податок підприємства й організації, які відповідно до діючого законодавства повністю звільняються від оподаткування на прибуток, а також благодійні й громадська організація, метою діяльності яких не є одержання прибутку. Виходячи з наданих повноважень органи місцевого самоврядування можуть надавати пільги іншим суб'єктам господарської діяльності з урахуванням результатів їхньої хазяйновитої-господарчої-фінансово-господарської діяльності, галузевої приналежності, регіонального значення й др.
Статтею 15 Декрету передбачено, що граничний розмір комунального податку не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру не оподатковуваного податком мінімуму доходів громадян. Порядок сплати комунального податку органи місцевого самоврядування визначають самостійно (ст. 18 Декрету). Так, наприклад, відповідно до Рішення № 62 у м. Києві комунальний податок нараховується підприємствами й організаціями щомісяця в розмірі 10% фонду оплати праці працюючих за звітний період, обчисленого виходячи з не оподатковуваного податком мінімуму доходів працюючих. Кількість працюючих при розрахунку податку визначається як среднесписочная чисельність штатних працівників облікового складу
Тут варто доповнити, що відповідно до змін, внесеними в Інструкцію згідно з наказом Держкомстату України від 18.02.99 р. № 67, для вирахування розміру комунального податку необхідно застосовувати термін не “среднесписочная”, а “середньооблікова” чисельність штатних працівників облікового складу. Це підтверджує також лист Мінстату України від 13.02.96 р. № 04-2-7/60, спрямоване на адресу ГНАУ.
Інструкцією запропоновані два варіанти вирахування середньооблікової чисельності працівників:
1) середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу. Цей варіант розрахунку застосовується для визначення чисельності зайнятих працівників по сферах економічної діяльності й ведення спостереження за змінами мобільності робочої сили. Він передбачає облік зайнятого працівника тільки один раз (за місцем основної роботи) незалежно від строку трудового договору й тривалості робочого часу. Для розрахунку середньо-облікової чисельності штатних працівників облікового складу варто керуватися порядком, що викладений у п.3.3 Інструкції;
2) середньооблікова чисельність усього персоналу в еквіваленті повної зайнятості. Цей показник застосовується для визначення середнього рівня заробітної плати (доходу) і інших середніх величин у цілому по підприємству (розраховуючи на один працівника).
