Прокляте питання
А от з бидермайером по-іншому. Його в Росії добре знають. Це був перший «Фабричний антикваріат», але самі речі дивовижні, дуже зручні для життя, в Австрії їх теж люблять і багато купують. На жаль, у віденських антикварних магазинах я часто бачу сильно зареставровані меблі
Предмети покриті товстим шаром лаку, вони всі «хрумтять», блищать, всі дуже грубо. У Росії набагато простіше знайти реставраторів музейного рівня. Але зараз у нас тільки починають купувати антикваріат, люди поки не можуть упокоритися З тим, що річ виглядає старої. Їм хочеться лиску, блиску, щоб золото було золотому
Я дуже люблю російські меблі із цінної деревини, із золоченими різьбленими деталями. Більша удача, якщо вдається піймати таку річ у стані граничної «драности», коли з-під позолоті видний старий левкас, а під левкасом просвічує дерево й збереглися лише фрагменти золочення. Дерево треба упорядкувати, а золочені елементи залишити в музейному стані. Виглядає це дивно. Кілька унікальних предметів з таким фрагментарним золоченням я упустила й дуже переживаю, потім ці предмети спливали на антикварному салоні зареставровані до неподобства, у повній бойовій готовності й «повнім золоченні». Старі речі в такому виді нічим не відрізняються від італійських копій, які можна купити в будь-якому магазині. Вся цінність і краса цих предметів - у слідах часу
Михайло Шапошников, історик, завідувач Музеєм літератури Срібного століття
КУПЕЦЬКИЙ УКЛАД. Російський інтер'єр середини-кінця ХIХ століття був надзвичайно насичений: живописом, іконами, фотографіями, дрібничками. У цьому він схожий на традиційний англійський інтер'єр. На мій погляд, для життя гарний стиль кінця XIX століття, часів імператора Олександра III, з добротними меблями, з більшими диванами, потужними столами. Цікавий побут купецтва. З 20-х до 90-х років ХIХ століття купці жили в особняках. У Замоскворечье збереглися особняки, побудовані ними самими. Також купці переселялися в особняки, куплені у дворян. Миттєво розуміли, як і що треба облаштувати, і найчастіше стежили за будинком краще, ніж дворяни. Такий особняк мав три поверхи. Жили тільки в третьому, у маленьких комнатках з низькими стелями. Навіть купці-мільйонери. У другому поверсі розташовувалися розкішні парадні зали, які, наприклад, були в Морозових, у Лепешиних, в еклектичному стилі, з вазами, ліпниною, зі скульптурою й екзотичними рослинами. Майже увесь час ці приміщення стояли замкненими. Старі купці, незважаючи на мільйонні стани, заощаджували на всім: на свічах, на дровах, намагалися пореже натирати паркет. Тому парадні зали відкривали тільки в дні врочистих прийомів, на свята. На першому поверсі перебували кухні, служби. В 60-70 роки ХIХ століття почали будувати дохідні будинки в три-чотири поверхи. Якщо купці не хотіли возитися зі змістом власного будинку, вони переселялися з особняків у наймані квартири. До кінця ХIХ століття в будинках кінця еклектики й модерну з'явилися розкішні квартири по 10-12 кімнат із чорним і парадним входом, з величезними вікнами, такі квартири займали іноді цілий поверх. До кінця ХIХ століття освічені купці, наприклад, Вострякови, Третьякови, Найдьонови, завели в себе прийоми
Що нам варто будувати?
Олексій Левчук, архітектор
Я не думаю, що сучасна російська архітектура, що експериментує зі зрубом, може бути оригінальної й цікавої для Заходу. На жаль, тема зрубу як елемента національної традиції була придумана не росіянами, а фінами, точніше шведами, що жили у Фінляндії (фінський павільйон на Всесвітній виставці 1897 року, кафедральний собор у Турку Ларса Сонка, що імітують систему зрубу в кам'яній архітектурі).
Російська хата в стилі модерн у Талашкино - відверто запозичена архітектура. Прогнилі декаденти (т.зв. «срібне століття») намагалися насадити на російському ґрунту буржуазно^-дегенеративне арнуво, щоб додати видимість змісту своєму існуванню, але марне. Конструкція російського бревенчатого будинку від фінського нічим не відрізняється. Набір внутрішніх приміщень різний - вся ця архетипика: хлів, сіни, світлиця, червоний кут, обряд. А будівельна технологія одна й та же.
Працюючи із бревенчатим будинком, сучасний архітектор бере традиційні елементи в неомодернистском прочитанні. Наприклад, замість старих стиків «у чашу» або «у лапку» останнім часом робляться «культурні» рівні кути без нахлестав. На мій погляд, не використовуються можливості дерева, що лежать на поверхні. Ніхто не догадався гнути колоди. А це внесе розмаїтість. Можна, допустимо, робити поперечні стіни з бетону, а між ними вставляти поздовжні дерев'яні стіни криволінійної форми. Але це не росіянин будинок
Розглядати хату (зруб) як символ національного духу так само нерозумно, як смазние чоботи й Московський Кремль. Вісімдесят п'ять років тому люди, що населяли Росію, зробили революцію, щоб не жити більше в хатах. Те, що є в Росії індивідуального, - це культове зодчество: многоглавие, восьмерик на четверике, Кижи й т.д. На жаль, наша культова архітектура стала об'єктом товарно-грошових відносин у якості національного бренда, утворивши ряд: ікона, ікра, горілка московська, etc. Але навіть не произойди подібна колізія, використовувати в житловому будівництві прийоми церковної архітектури якось недоречно.
Неорусский стиль Гартмана й Ропета, що виник в 1860-х на хвилі національного руху, на основі орнаменту намагався дати нова формальна мова. Хоча зараз теоретики архітектури й возвещают нове пришестя орнаменту, буквальне продовження тої традиції бачиться струдом.
Чи можливо визнання сучасної російської архітектури, що працює із традиційними будівельними технологіями, на Заході? Якщо основним критерієм буде конвертованість, то немає. Тільки та культура життєздатна й має вплив, що робить ставку на свою універсальність, а не на оборотність. Якщо брати інформаційну епоху в метафізичному змісті, то вона являє собою спробу втекти від вічного небуття. Але не через розчинення «его» у колективі шляхом масової праці, як, допустимо, у комунізмі, а розчинення людського «я» шляхом перетворення кожного індивідуума в споживача інформації, а його свідомості й психіки в набір інформаційних кодів. Чи може інформаційна епоха архітектурно відбитися у формі традиційного бревенчатого будинку? Або, ширше, чи можливо плідна взаємодія між традицією й інформаційним суспільством? Мені здається, оскільки й нашій культурі й цивілізаційній моделі в голову цього поїзда не встигли, не коштує й смикатися - чекаємо наступного
Олександр Зеликин, архітектор
